Еще вокруг лежат снега,
Но грязные,
И где былые жемчуга,
Столь ясные,
Ещё рассветы не спешат,
Все ленятся,
Но только трепетно душа
Надеется.
Еще ветра кружат, сквозят
И холода,
И каблуки мои скользят
По корке льда,
Но в небе новый аромат,
Столь чистый он,
Что птицы по утрам кричат
Неистово.
Они всех раньше узнают,
Что близится
Весна, и скоро будет тут
И примется,
От снега землю очищать
От грязного
И сердце будет в такт стучать
И праздновать,
И ввысь лететь, и гимны петь
Опять любить
И в даль лазурную смотреть
И счастье пить.
Ах, запах, запах той весны
Теснит мне грудь
Мне наяву рисует сны
Даёт хлебнуть
Грядущей сладости глоток,
Пророчит мне
Мой новый жизненный виток
В моей весне.
Ирина Шабанова,
Рефтинский, Россия
Шабанова Ирина, 33 года. Живу я на Урале в Свердловской области. Уверовала в 1991 году. Служу уже не помню сколько лет в прославлении (пою, играю на клавишах, гитаре, флейте) Мой муж пастор церкви в п. Рефтинский уже более 15 лет. У нас растут два сына Тимофей и Давид. Имею высшее образование,работаю психологом. e-mail автора:irina.shabanova@rambler.ru
Прочитано 5100 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 4,33
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
